У замку жили король і королева. Було у них три доньки. Дві старші вже давно були заміжні, а найменша донька ще жила з батьками.

Вона любила гратися зі своєю скляною кулькою в саду біля замку. Співаючи та пританцьовуючи, принцеса підкидала кульку високо вгору й ловила.

Одного разу та кулька впала в глибокий колодязь. Принцеса сіла на край і заплакала.

„Чому ти плачеш, принцесо?“, – хтось озвався до неї. Принцеса озирнулася, але окрім товстої жаби в траві нікого не побачила.

„Жабеня, це ти питаєш?“, — здивувалася вона.

„Так, це я питаю! Чому ти плачеш, принцесо?“ „Моя скляна кулька впала в глибокий колодязь.“ — відповіла вона сумно.

„Я принесу її тобі, якщо ти пообіцяєш, що дозволиш мені їсти з тобою за одним столом і спати у твоєму ліжечку.“ Принцеса одразу ж погодилася.

Жабеня стрибнуло в колодязь і через деякий час віддало їй кульку. Принцеса так зраділа, що навіть не подякувала і побігла додому.

„Зачекай!“ – жабеня гукнуло їй услід. – „Ти мені дещо обіцяла!“ – але принцеса вже не чула його.

Вдома на неї вже чекали з вечерею. Раптом у двері постукали.

Принцеса відчинила двері. За ними сиділо те саме жабеня. Воно було охайним, чистеньким, гарно пахло і носило капелюшок.

Вона злякалася і швидко грюкнула дверима. Але король поцікавився, що її так налякало.

Тож вона почала розповідати батькам, як кулька впала в колодязь, як жабеня його витягло і що вона пообіцяла йому натомість.

Мудрий король пояснив принцесі, що вона повинна виконати все, що пообіцяла жабеняті.

Принцеса впустила жабеня до замку. Жабеня дострибало до стільця й попросило посадити його на нього. Оскільки жабеня не могло дотягнутися до їжі зі стільця, принцесі довелося посадити його на стіл.

„Дай мені свою тарілку“, – попросило жабеня. Принцеса послухалася. Жабеня подякувало їй за їжу, але було втомлене після смачної вечері.

„Віднеси мене до ліжечка“, – каже жабеня через деякий час. Принцесі це не сподобалося, але вона послухалася.

„Ще поцілуй мене на добраніч“, – квакнуло жабеня. Дівчина злякалася, але коли побачила, що жабеня сумно дивиться на неї, заплющила очі й поцілувала його.

Коли вона знову розплющила очі, то була здивована. На ліжку біля неї сидів молодий і вродливий парубок. Він назвався королевичем і розповів їй про те, як його колись прокляла відьма.

Принцеса закохалася в нього з першого погляду.

Незабаром відбулося велике весілля, і принцеса поїхала з королевичем до його королівства.

Na zámku žili král s královnou. Měli tři dcery. Dvě starší už byly dávno vdané a ta třetí, nejmladší, byla ještě pořád doma.

Ráda si v zámecké zahradě hrála se svojí skleněnou koulí. Házela ji do výšky a pak ji zase chytala, u toho si zpívala a tančila. 

Jednou jí ale spadla přímo do hluboké studny. Sedla si na její okraj a rozplakala se.

„Proč pláčeš, princezno?“ ozvalo se. Rozhlédla se kolem sebe, ale kromě tlustého žabáka v trávě nikoho neviděla.

„To ses ptal ty, žabáčku?“ divila se.

„Ano, to jsem se ptal já! Proč pláčeš princezno?“ „Moje skleněná koule spadla do hluboké studny.“  řekla smutně.

 „Já ti ji přinesu, když mi slíbíš, že mě necháš jíst s tebou u stolu a spát ve své postýlce.“ Dívka hned souhlasila.

Žabák skočil do studny a za chvíli jí kouli podal. Měla takovou radost, že mu ani nepoděkovala a utíkala domů.

„Počkej!“ volal za ní žabák. „Něco jsi mi slíbila!“ Ale princezna už ho neslyšela.

Doma už na ni čekali s večeří. Najednou se ozvalo klepání na dveře.

Princezna je otevřela. Za nimi seděl známý žabák. Byl upravený, čistý, voněl a na hlavě měl klobouk.

Lekla se a rychle zabouchla dveře. Tatínka krále však zajímalo, co ji tak vystrašilo.

Začala tedy rodičům vyprávět, jak jí spadla koule do studny, že ji žabák vytáhnul a co mu za to slíbila.

Moudrý král jí vysvětlil, že musí splnit vše, co mu řekla.

Princezna žabáka pustila dál. Ten doskákal k židli a požádal ji, aby ho na ni vysadila. Protože ze židle na jídlo nedosáhl, musela ho posadit až na stůl.

„Podej mi svůj talíř,“ požádal žabák. Dívka ho poslechla. Poděkoval za jídlo, ale po chutné večeři byl unavený.

„Vezmi mě do postýlky,“ povídá žabák po chvíli. Princezně se to nelíbilo, ale poslechla ho.  

„Ještě pusinku na dobrou noc,“ zakvákal žabák. Dívka se polekala, ale když uviděla, jak se na ni smutně kouká, zavřela oči a políbila ho.

Když oči opět otevřela, byla překvapená. Na posteli vedle ní seděl mladý a krásný muž. Řekl, že je princ a vyprávěl jí o tom, jak ho kdysi zaklela čarodějnice. 

Princezna se do něho na první pohled zamilovala.

Brzy byla velká svatba a princezna odjela s princem do jeho království.